Проба пера

Поезія - це завжди неповторність.

Ліна Костенко

Цілком погоджуюсь 
із зверненням до українців Віктора Баранова

До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми - українці?

І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється?
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість - в серцях, а не в магазинних вітринах, 
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, 
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами - чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? 
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, 
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?...

Віктор Баранов

МОЯ ГОРДІСТЬ:

         Зима в Україні

Моя вкраїна, рідна, мила

Я вірю в рай щасливих днів

Снігова ковдра захистила

Тебе від клятих ворогів.

Та прийде час і все минеться,

Засяє вранішня зоря

І сонце в небі усміхнеться

І заспокоїться земля.

                           

                                     Таня С.

                                                      
      Моя Батьківщина Україна

 Хмари осінні над рідним селом
Синею гущей зібрались,
І вітер холодний свистів за вікном,
Та очі крізь сльози сміялись.
Невже це я дома, невже біля хати
Своєї я знову стою?
Знайома криниця, і старая мати, 
Котру я дуже люблю.
Рідна країно, люба Вкраїно,
Хатки, мов барвисті квітки, 
І знову я бачу на тій горобині
Дзвінко співають пташки.
Знову цей край, і знову ця вулиця,
Знов біля мами сиджу.
І довга розлука вже скоро забулася,
Печаль, мов на смерть, проводжу.
Згадалось дитинство, яскраве, веселе,
Згадались вишневі садки,
Згадались маленкі дитячі качелі,
Гаї, де збирали квітки.
Пам’ятаю ту саму червону калину
Що схилилась над рідним вікном,
Я не можу без тебе моя Батьківщино,
Без тебе не можу змахнути крилом!
                                          
                                     Віка С.


ГУМОРЕСКИ:

      Лисячий клопіт

У зеленій осоці
Місяць плавав у ріці.
Дуже гнівалась лисиця
- Що це місяцю не спиться?
Нічка місячна така -
Як іти до курника.

                                      Таня Г.


         Маленьке каченятко

Каченя компот варило,
Дуже лапки потомило,
Узяло відро води,
Солі вкинуло туди,
Одинадцять картошин,
Капустину й п’ять морквин.
Іскришило залюбки
Три маленьких буряки.
Добре все було б, так от
Вийшов борщ, а не компот.


                                      Оля Т.



          Сніжинки

Легенькі сніжинки
На мене сідають,
Мене за ялинку,
Напевно, вважають.
Не знають сніжинки, 
Смішинки легенькі,
Що я - не ялинка,
А просто Оленка.


                               Євгенія К.